Наркоманія та родова спадковість: чи передається залежність у спадок

Коли в одній родині залежність повторюється з покоління в покоління, дуже легко зробити простий і водночас небезпечний висновок: «У нас це спадкове».

Батько пив. Син почав вживати наркотики. У дядька були проблеми з алкоголем. Двоюрідний брат також потрапив у залежність. І тоді родина починає дивитися на проблему майже як на вирок. Мовляв, така генетика.

Але залежність працює значно складніше.

Спадковість справді може впливати на те, наскільки людина вразлива до формування наркотичної залежності. Вона може визначати особливості роботи нервової системи, реакції на стрес, імпульсивність, чутливість до винагороди, емоційну регуляцію та навіть те, наскільки сильним може бути суб'єктивний ефект від психоактивної речовини.

Але генетична схильність - це ще не наркотична залежність.

Гени створюють ризик. Життя визначає, чи реалізується цей ризик.

І саме це важливо зрозуміти батькам, які сьогодні дивляться на свою дитину і думають: «Він пішов у батька», «У нас у родині всі такі», «З цим нічого не зробиш».

Зробити можна дуже багато.

Генетична схильність не означає приреченість

У психології залежностей одна з найбільших помилок - плутати схильність із долею.

Людина може мати певні біологічні передумови до залежної поведінки і ніколи в житті не стати наркозалежною. І навпаки: людина без очевидної сімейної історії залежностей може потрапити у важку наркотичну залежність.

Тому що між генами і наркотиком завжди знаходиться життя людини. Її сім'я. Її дитинство. Її стосунки. Її здатність переносити фрустрацію. Спосіб, яким вона проживає сором, страх, самотність, невдачу. Її оточення. Досвід травми. Соціальна ситуація. Перший контакт із наркотиком.

І, нарешті, той момент, коли психоактивна речовина перестає бути просто експериментом і починає виконувати психологічну функцію.

Один вживає, щоб бути сміливішим. Інший - щоб нічого не відчувати. Третій - щоб бути «своїм» у компанії. Четвертий - щоб хоча б на кілька годин перестати ненавидіти себе. П'ятий просто шукає задоволення.

І ось тут генетична вразливість може зустрітися з конкретними обставинами життя. Саме ця зустріч і створює найбільший ризик.

Що саме може передаватися у спадок

Коли говорять про «ген наркоманії», це звучить ефектно, але надто спрощує проблему. Залежність не формується через один-єдиний ген.

Йдеться про сукупність біологічних особливостей, які можуть впливати на роботу нейромедіаторних систем мозку, чутливість до винагороди, реакцію на психоактивні речовини та поведінкові реакції людини. Як саме речовини втручаються в цю систему, ми розбирали окремо в матеріалі про вплив наркотиків на гормони.

У дослідженнях залежності часто розглядаються гени, пов'язані з дофаміновою, ГАМК-ергічною та опіоїдною системами. Наприклад, у науковій літературі досліджуються варіанти генів DRD2, GABRA2, OPRM1 та інших генетичних механізмів, які потенційно можуть бути пов'язані з різною реакцією людини на алкоголь або наркотики.

Але тут є принципово важливий момент. Жоден із цих генетичних факторів сам по собі не може сказати: «Ця людина стане наркозалежною».

Генетика не пише готовий сценарій життя. Вона скоріше створює певний фон.

У когось нервова система спокійніша. У когось сильніша потреба у стимуляції. Хтось легше переносить стрес. Хтось буквально «вибухає» від напруження.

Одна людина може пережити сильний конфлікт і через годину повернутися до рівноваги. Інша носитиме цей конфлікт усередині три дні і шукатиме спосіб будь-що вимкнути емоції. Якщо в цей момент поруч з'являється наркотик, ризик стає зовсім іншим.

Найнебезпечніше місце - між генетикою і середовищем

У роботі з залежністю я майже ніколи не бачу одну причину. Я бачу систему.

Є людина. Є її біологічні особливості. Є сім'я. Є батьківські моделі. Є спосіб вирішувати конфлікти. Є стрес. Є компанія. Є перший наркотик. Є досвід отримання швидкого полегшення. А потім усе це поступово збирається в одну конструкцію.

Саме тому питання «Що винне - генетика чи виховання?» насправді поставлене неправильно. Працює і те, і інше.

Генетична схильність може збільшувати вразливість. Середовище може або посилити цю вразливість, або навпаки - стати фактором захисту.

Людина може народитися у родині з історією залежностей, але вирости в атмосфері, де вміють говорити про емоції, де немає культу алкоголю, де дитині дозволено бути слабкою, де конфлікт не означає катастрофу, а звернення по допомогу не вважається соромом. І тоді спадковий ризик може так ніколи й не перетворитися на реальну наркотичну залежність.

А може бути навпаки. Генетична вразливість плюс постійний стрес, насильство, хаос, відсутність підтримки, компанія, де наркотики є нормою, можуть створити дуже небезпечну комбінацію.

Іноді сім'я передає не лише гени

Ось тут починається найцікавіше. Коли ми говоримо про спадковість залежності, дуже легко зосередитися тільки на ДНК. Але дитина успадковує не лише гени. Вона ще й навчається жити.

Вона бачить, як дорослі справляються зі стресом. Як батько після важкого дня відкриває пляшку. Як мати мовчить про проблему. Як у родині приховують залежність. Як рятують. Як контролюють. Як соромляться. Як погрожують. Як пробачають те, що вже давно не можна пробачати без наслідків. Як одна людина в родині руйнується, а решта перебудовує все життя навколо неї.

І дитина засвоює не лекції. Вона засвоює моделі.

Тому іноді те, що родина називає «спадковою наркоманією», складається одразу з двох пластів. Перший - біологічний. Другий - психологічний і сімейний. І розділити їх у реальному житті дуже непросто. Про другий пласт ми пишемо докладніше в матеріалах про співзалежність у сім'ях із наркозалежними та характерні риси співзалежної особистості.

Чому двоє дітей в одній родині можуть вирости абсолютно різними

Це питання батьки ставлять постійно: «Ми ж виховували їх однаково. Чому один нормальний, а другий став наркозалежним?»

Але дітей неможливо виховати однаково. Навіть якщо вони росли в одній квартирі. Навіть якщо ходили в одну школу. Навіть якщо мали тих самих батьків.

У них різний темперамент. Різна нервова система. Різна чутливість. Різний досвід. Різні друзі. Різне місце в сімейній системі.

Один був «зручним». Інший усе життя боровся за увагу. Один боявся конфлікту. Інший шукав ризик. Один легко отримував задоволення від спорту, навчання, стосунків. Іншому постійно було мало стимулу.

Тому залежність - це не проста математична формула. Вона формується на перетині сотень факторів.

Генетика часто впливає не на наркотик, а на спосіб переживати життя

Це дуже важливий психологічний момент. Людина не народжується з бажанням вживати амфетамін, опіоїди чи інші наркотики. Але вона може народитися з певною вразливістю.

Наприклад, з високою тривожністю. Імпульсивністю. Потребою в сильних відчуттях. Труднощами саморегуляції. Особливою реакцією на стрес. Схильністю до депресивних або тривожних станів.

І вже потім психоактивна речовина випадково або закономірно потрапляє точно в цю слабку зону.

Хтось уперше в житті відчуває спокій. Хтось - упевненість. Хтось - енергію. Хтось - відсутність страху. І мозок дуже швидко запам'ятовує: «Ось воно. Ось спосіб змінити свій стан».

Саме тому боротьба лише з наркотиком часто виявляється недостатньою. Якщо забрати речовину, але не навчити людину справлятися з тим, для чого вона цю речовину використовувала, ризик повернення до старої поведінки залишається. Про це ж ідеться в матеріалі про зрив після лікування наркозалежності.

«У нас у родині всі пили» - це не діагноз

Я часто чую цю фразу. Іноді люди вимовляють її як пояснення. Іноді як виправдання. А іноді як вирок: «У мене батько пив, дід пив, тому що я можу зробити?»

Можете.

Спадковість може пояснювати ризик. Але вона не знімає відповідальності за те, що людина робить зі своїм життям сьогодні.

Так само генетична схильність не означає, що батьки повинні жити в постійному страху: «Нашій дитині не можна нічого, бо вона обов'язково стане наркоманом». Страх теж може стати руйнівним способом виховання.

Правильна профілактика - не в тотальному контролі. Вона в тому, щоб дитина вміла жити зі своїми емоціями. Вміла говорити про проблеми. Мала здатність витримувати відмову. Переживати невдачу. Будувати стосунки. Просити допомогу. Відрізняти ризик від свободи. І не потребувала наркотика для того, щоб хоча б ненадовго стати іншою людиною.

Що робити, якщо в родині вже були залежності

Не панікувати. Але й не ігнорувати.

Якщо у сімейній історії були випадки алкоголізму або наркотичної залежності, це привід уважніше дивитися не тільки на наркотики. Набагато раніше за наркотики можна побачити інше:

• як дитина проживає стрес;
• чи може вона говорити про свої переживання;
• наскільки легко піддається впливу групи;
• чи потребує постійного схвалення;
• чи схильна до ризикової поведінки;
• чи вміє переносити нудьгу;
• чи шукає все сильніші стимули;
• чи може зупинитися, коли щось приносить задоволення.

Профілактика наркотичної залежності починається задовго до першої наркотичної речовини. Вона починається з формування психічної стійкості. Саморегуляції. Контакту з власними почуттями. Навички просити допомогу. Здатності будувати здорові стосунки.

Практичні речі, з яких можна почати вже сьогодні, зібрані тут: як говорити з підлітками про наркотики і 10 стратегій підтримки для батьків. Окремо варто знати мову, якою підлітки говорять між собою: сленг наркоманів.

Чого точно не потрібно робити батькам

Не потрібно перетворювати сімейну історію залежності на тавро. Не потрібно говорити підлітку:

• «Ти весь у свого батька».
• «З тебе виросте алкоголік».
• «У тебе погана спадковість».
• «Я знаю, чим це закінчиться».

Такі фрази не профілактують залежність. Вони формують ідентичність. Людина поступово починає дивитися на себе через очі родини: «Мабуть, зі мною справді щось не так». А іноді ще гірше: «Якщо всі вже вирішили, що я такий, навіщо взагалі намагатися бути іншим?»

Профілактика повинна створювати відповідальність, а не приреченість.

Якщо людина вже вживає наркотики, генетика перестає бути головним питанням

Коли наркотична залежність уже сформувалася, родина дуже часто витрачає величезну кількість часу на пошук відповіді: «Чому це сталося?»

Хто винен? Ми погано виховали? Це генетика? Це компанія? Це школа? Це травма? Це розлучення? Це поганий партнер?

Зрозуміти причини важливо. Але інколи сім'я настільки захоплюється пошуком причин, що пропускає головне: людина продовжує вживати.

У цей момент питання «чому» повинно поступово доповнюватися іншим питанням: «Що ми робимо тепер?»

Що робить сама залежна людина? Що робить сім'я? Що потрібно змінити в поведінці? Які сімейні механізми підтримують залежність? Чи є мотивація до змін? Чи потрібна професійна допомога?

Саме тут починається реальна робота. Покроковий план для сім'ї ми зібрали окремо: дитина вживає наркотики: план для батьків.

Залежність - це завжди більше, ніж наркотик

Мені не дуже близький підхід, коли наркоманію намагаються пояснити однією причиною. Тільки генами. Тільки травмою. Тільки поганою компанією. Тільки характером. Тільки сім'єю. Тільки «слабкою волею».

Залежність - мультифакторна проблема. У ній переплітаються біологія, психіка, поведінка, середовище, сімейна система і життєвий досвід.

І саме тому допомога теж не може складатися з одного магічного рішення. Не існує однієї таблетки від способу життя. Однієї розмови. Одного кодування. Однієї обіцянки. Одного «я більше ніколи». Чому так, ми розбирали в матеріалі кодування чи реабілітація.

Людині доводиться перебудовувати значно більше. Спосіб реагування. Стосунки. Відповідальність. Самооцінку. Механізми подолання стресу. Вміння залишатися в контакті з реальністю, навіть коли ця реальність неприємна.

Найголовніше, що потрібно знати про спадковість і наркоманію

Якщо сказати зовсім просто: генетика може зробити людину більш вразливою. Але генетика не примушує її стати наркозалежною.

Між спадковістю і залежністю лежить величезний простір. Сім'я. Виховання. Середовище. Психологічний стан. Травматичний досвід. Навички саморегуляції. Соціальне оточення. Перший досвід вживання. І сотні рішень, які людина приймає протягом життя.

Тому сімейна історія залежності - це не причина опускати руки. Це причина бути уважнішими. Не до аналізів. Не до «генів наркоманії». А насамперед до самої людини.

До того, як вона живе. Як переносить біль. Як справляється зі стресом. Як будує близькість. Як переживає самотність. Як реагує на невдачу. І що робить тоді, коли життя стає важким.

Тому що залежність дуже часто починається не в той момент, коли людина вперше бере наркотик. Вона починається значно раніше - там, де формується спосіб справлятися із собою і зі світом. А наркотик одного дня просто виявляється надзвичайно швидким способом цей світ змінити. Хоча б на кілька годин.

І саме тому профілактика наркотичної залежності - це не тільки розповідь дитині про те, що наркотики небезпечні. Це значно складніша робота. Навчити людину жити так, щоб наркотик не став для неї найпростішим способом витримати власне життя.

За роки роботи центру я не бачив жодного випадку, де все вирішили гени. Зате бачив багато випадків, де родина вирішила, що вирішили гени, і на цьому перестала щось робити. Різниця між цими двома реченнями і є те, заради чого написаний цей текст.

Якщо ви впізнали свою родину, зателефонуйте: +38 (099) 258-74-84. Розмова анонімна. Про програму читайте на сторінці центру «Джерело».

Часті запитання

Чи передається наркоманія у спадок?

У спадок передається не залежність, а вразливість: особливості роботи нервової системи, реакція на стрес, імпульсивність, чутливість до винагороди. Ці особливості підвищують ризик, але не роблять залежність неминучою. Між генами і наркотиком завжди стоїть життя людини.

Чи існує ген наркоманії?

Ні. Одного гена, який відповідає за залежність, не існує. У дослідженнях розглядають групи генів, пов'язаних із дофаміновою, ГАМК-ергічною та опіоїдною системами, зокрема DRD2, GABRA2, OPRM1. Жоден із них сам по собі не визначає долю конкретної людини.

Чи є сенс робити генетичний тест на схильність до залежності?

Практичної користі для родини такий тест не дає. Він не покаже, чи стане дитина залежною, і не змінить того, що потрібно робити: вчити дитину справлятися з емоціями, стресом і невдачами. Ризик є вже тоді, коли в родині були залежності, і цього знання достатньо, щоб бути уважнішими.

Чому в одній родині один із дітей став залежним, а другий ні?

Тому що однаково виховати дітей неможливо. У них різний темперамент, чутливість, місце в сімейній системі, різні друзі і різний досвід. Один легко отримує задоволення від звичайних речей, іншому постійно мало стимулу. Залежність формується на перетині сотень факторів, а не за формулою.

Що передається в родині, крім генів?

Моделі поведінки. Дитина бачить, як дорослі справляються зі стресом, як мовчать про проблему, як рятують і контролюють, як приховують залежність. Вона засвоює не лекції, а те, що бачить щодня. Часто саме це, а не ДНК, родина називає «спадковою наркоманією».

Чи можна вберегти дитину, якщо в родині були залежні?

Так, і робиться це задовго до першої речовини. Дитина має вміти говорити про свої переживання, витримувати відмову і невдачу, просити допомогу, переносити нудьгу. Тотальний контроль і страх працюють проти, бо не дають дитині навчитися справлятися самій.

Чи можна казати підлітку, що в нього погана спадковість?

Ні. Фрази «ти весь у батька», «з тебе виросте алкоголік» не профілактують залежність, а формують ідентичність. Підліток починає дивитися на себе очима родини і може вирішити, що змінюватися немає сенсу, бо все вже вирішено за нього.

Що про це кажуть дослідження: NIDA: що таке залежність