Школа незалежної сім’ї ім. Олени Буланової - простір для змін та підтримки

Сімейні стосунки можуть бути джерелом сили, а можуть перетворитися на пастку співзалежності. Коли один член родини страждає від залежності, у цей процес втягується вся сім’я. Саме тому важливо не лише допомагати залежним, а й підтримувати їхніх рідних, які опинилися у цьому складному становищі.

Школа незалежної сім’ї ім. Олени Буланової - це безкоштовний соціальний проєкт для батьків, подружніх пар та родичів людей із залежністю. Школа незалежної сім’ї не вчить «правильно вмовляти» і не обіцяє чарівних слів. Вона дає знання, які змінюють поведінку родини, - а разом із поведінкою починає змінюватися і ситуація.

Що дає Школа незалежної сім’ї

Олена Буланова відкривала заняття однією й тією ж думкою: мета цих груп - інформація, яка озброює. Величезна кількість родин по містах і селах живе з бідою в домі тільки тому, що просто не розуміє, що відбувається. Не тому, що батьки погані чи байдужі, - а тому, що ніхто ніколи не пояснив їм механіку хвороби.

• Знання про природу залежності та співзалежності - і про те, як її долати.
• Розуміння, чому звичні способи «достукатися» не спрацьовують.
• Практичні інструменти для власної психологічної стійкості.
• Методи побудови здорових стосунків і навичка ставити межі.
• Підтримку від фахівців і від людей, які проходять те саме.

Школа незалежної сім’ї не робить із рідних співтерапевтів. Її завдання простіше і чесніше: щоб людина перестала витрачати всі сили на контроль чужого вживання і повернула собі власне життя. Практика показує, що саме після цього в родині починає рухатися й усе інше.

Для кого працює Школа незалежної сім’ї

Тут майже немає випадкових людей. Школа незалежної сім’ї зібрана для тих, у кого залежність уже увійшла в дім:

• батьки, чиї діти вживають або нещодавно припинили;
• дружини й чоловіки залежних людей;
• дорослі діти залежних батьків;
• брати й сестри, які роками живуть у тіні чужої хвороби;
• рідні тих, хто вже проходить програму реабілітації, - бо повернення додому це окреме випробування для всієї родини.

Окремо варто сказати про тих, хто приходить «просто послухати, бо поки не все так погано». Саме ця категорія виграє найбільше: втручатися на ранньому етапі значно легше, ніж розбирати завали через п’ять років.

Як проходять заняття

Школа незалежної сім’ї працює у груповому форматі. Люди сидять разом: рідні учасників програми, батьки новеньких, ті, хто прийшов уперше. Частина заняття - пояснення від психолога, частина - запитання із зали, на які відповідають одразу і без пом’якшення.

Ще у 2013 році заняття намагалися транслювати онлайн, щоб долучалися й ті, хто не може приїхати особисто. Ця лінія збереглася: до груп підключаються з інших міст. Розклад найближчих зустрічей і формат участі уточнюйте при реєстрації.

Школа незалежної сім’ї безкоштовна для всіх без винятку. Це принципова позиція: родина, яка вже роками платить за наслідки залежності, не повинна платити ще й за те, щоб зрозуміти, що з нею відбувається.

Чого не робить Школа незалежної сім’ї

Чесність тут важливіша за рекламу, тому одразу про межі. Школа незалежної сім’ї не лікує залежного заочно: доки він сам нічого не робить, жодна група для рідних його не вилікує. Школа незалежної сім’ї не видає «правильних слів», після яких людина погодиться на реабілітацію, - таких слів не існує.

Вона не замінює реабілітацію і не є її скороченою версією. І вона не обіцяє строків: ніхто не скаже вам, що через три місяці все налагодиться. Те, що Школа незалежної сім’ї справді дає, - це розуміння механіки хвороби і власна стійкість, без якої всі інші кроки родини розсипаються за тиждень.

Заняття Олени Буланової: відео

Нижче - запис реального заняття для співзалежних батьків, який Олена Буланова провела у вересні 2013 року. Це не лекція «під камеру», а звичайна група з живими запитаннями. Далі в тексті ми розбираємо її основні тези.

Три пояснення залежності, які не працюють

Перш ніж пояснити свою концепцію, Олена завжди розбирала три чужі. Не для того, щоб із кимось сперечатися, а тому що родина зазвичай діє саме за однією з них - і саме тому не отримує результату.

«Це абстиненція»

Медичний погляд зводить залежність до абстинентного синдрому: поки людина вживає - вона залежна, зняли ломку - питання закрите. Сучасна медицина справді знімає абстиненцію добре. Проблема в тому, що люди, які найбільше боялися ломки, після її зняття часто повертаються до вживання майже одразу. Отже, справа не в ломці. Абстиненція - лише один симптом, і лікувати тільки його означає боротися з наслідком.

«Це гріх»

Церковна позиція каже: залежність - гріховна поведінка. Духовна складова у цій хворобі справді величезна, і сперечатися тут нема з чим. Але піст і молитва - це набір для здорової людини. Олена наводила просте порівняння: людині зі зламаною ногою теж потрібна віра, але лікувати перелом самою лише молитвою - означає залишити її кульгавою. Одне не скасовує іншого: можна звернутися і до лікаря, і до Бога, у зручному для себе порядку.

«Немає сили волі»

Найпоширеніша побутова версія. Насправді все навпаки: у залежної людини сили волі більше, ніж у більшості оточення. Щоб щодня, не працюючи, здобути гроші, здобути речовину, вжити, не потрапити в халепу, повернутися додому і ще й пояснити батькам, де був, - потрібні колосальна енергія і витривалість.

Сила, як у фізиці, має напрямок. У залежної людини цей вектор просто розвернуто: величезна воля працює не на побудову життя, а на його руйнування. Тому порада «візьми себе в руки» безглузда - вона бере себе в руки щодня, тільки не в той бік.

Залежність як хвороба особистості: пʼять складових

Програма центру «Джерело» будується на іншому розумінні. Залежність - це захворювання, але не звичне: болить не орган і не окремо взята голова. Хворіє особистість цілком, за пʼятьма напрямками одразу. Саме це розуміння закладено в основу методики, співавторкою якої була Олена Буланова.

Тіло

Людина свідомо руйнує власне тіло: вводить у нього те, що йому абсолютно чуже. Тіло недоїдає, недосипає, живе в постійному перевантаженні, збирає інфекції - бо у стані спʼяніння поведінка позбавлена будь-якого самозахисту.

Є й підступніша деталь. Наркотик знімає симптоми майже будь-якої хвороби: болить - знеболить, запалення - приглушить, хворий орган - людина цього просто не відчує. Тому залежні хворіють без симптомів, а тіло тим часом руйнується мовчки.

Розум

У здорової людини розум працює на інстинкт самозбереження: щось загрожує - треба тікати, захищатися, шукати допомогу. У залежної він переорієнтований: захищає не життя, а вживання. Уся сила інтелекту йде на раціоналізацію - пояснити самому собі, чому сьогодні знову можна.

Звідси головна практична порада Олени рідним. Коли батьки питають, які слова підібрати, щоб умовити, вона відповідала: не намагайтеся говорити - робіть. Ви ставите це питання вп’яте, а він відповідав на нього собі двісті пʼятдесят пʼятий раз. Його аргументи відпрацьовані й завжди виявляться сильнішими за ваші.

Духовність

Людина залишається людиною, поки ставить собі питання, яких не ставить жодна тварина: навіщо я живу, кому я потрібен, що для мене цінне. Це і є духовна складова - система цінностей.

У залежної людини вона перевернута. Батьки, діти, робота, здоровʼя - усе це залишається цінностями, але другого порядку. На першому місці стоїть вживання. Тому спроби достукатися з позиції власних цінностей приречені: ви апелюєте до системи координат, якої в цей момент у неї немає.

Емоції

Людині життєво потрібен емоційний контакт, причому по всьому діапазону почуттів. Залежна людина цього позбавлена. Удома вона не може розмістити ні радість (її не поділять), ні любов і ніжність (у відповідь одразу почує «то кидай негайно»). На вулиці не розмістить теж - там інші правила.

Почуття, які нікуди не подіти, роками пресуються всередині. Олена описувала це різко: силосна яма, де гниють нереалізовані почуття, і людина носить цей запах за собою всюди.

З рідними відбувається те саме, лише тихіше. Мати не може розповісти колегам і навіть родичам - боїться осуду, і тримає все в собі. У результаті емоційний діапазон усієї родини схлопується до двох станів. У залежного - «кайф» і «ломка». У рідних - «добре» і «погано», а найчастіше на питання «що ви зараз відчуваєте?» звучить «нормально» або «нічого».

Стосунки

Пʼята складова - уся система взаємин, і вона деформується повністю. Батьки для залежного перетворюються або на гаманець, або на переслідувача. Батьки, своєю чергою, починають говорити про дорослу людину як про немовля: «ми сьогодні не вживали».

Спотворюються навіть значення слів. «Робота» означає добути грошей будь-яким способом. «Друг» - той, хто сьогодні може дати речовину або гроші. «Навчання» - як краще збрехати й де тепер беруть. Це не цинізм і не зіпсованість характеру: це і є хвороба, видима неозброєним оком.

Підсумок. Залежна людина - це той, хто руйнує своє тіло; чий розум захищає вживання, а не життя; чиї цінності перевернуті; чиї емоції задушені; чиї стосунки зруйновані. Скільки саме і що саме вживається - другорядне.

Чому зцілення неможливе, а одужання можливе

Найважче питання, яке звучить на кожній групі: якщо це хвороба, то чи можливе зцілення? Чесна відповідь - ні. Але це не вирок, а діагноз.

Залежність - захворювання хронічне, рецидивуюче, прогресуюче і смертельне. Порівняння, яке Олена використовувала найчастіше, - цукровий діабет. Його теж не «зціляють». Але це не означає, що кожен діабетик приречений. Це означає, що людина вчиться жити зі своєю особливістю: чогось не їсть, щось контролює, живе трохи жорсткішим режимом, ніж інші, - і живе повноцінно й довго.

Так само і тут: зцілення неможливе, одужання можливе. Одужання довжиною в життя.

Ще один важливий поворот стосується рідних. Поки залежність вважається пороком, між родиною і людиною, якій потрібна допомога, стоїть стіна: ніхто не погодиться визнати себе негідником. Але щойно всередині родини порок змінюється на «це хвороба, з якою працюють», - питання зрушує з місця. Батьки, чиї діти давно одужують, зазвичай памʼятають момент цього перемикання дуже добре. Школа незалежної сім’ї починається саме з нього.

Три кроки, з яких починається одужання

Олена формулювала їх без прикрас, у тому самому порядку:

1. Визнати наявність проблеми. Ніхто не винен у тому, що захворів: ми не ламаємо собі ноги навмисне і не стаємо залежними навмисне. Хвороба - результат помилок і добросовісних оман, а не злого наміру.
2. Взяти відповідальність за те, що робити далі. За сам факт хвороби людина не відповідає. За те, чи буде вона одужувати, - відповідає повністю.
3. Просити і приймати допомогу, спираючись на неї. Тобто робити те, що кажуть ті, хто вже пройшов цей шлях, а не те, що здається правильним зараз.

Далі починається довга робота. Зокрема - з памʼяттю про власне вживання. У програмі центру цьому відведено багато часу: людина не «забуває минуле», а навпаки, фіксує найгірші його епізоди, щоб вживання назавжди асоціювалося саме з ними. Хто забув своє минуле - приречений його повторити; на цій хворобі правило працює буквально. Родина не пройде ці кроки за людину, але може перестати їм заважати, - і це найчесніша відповідь на питання, як допомогти залежному.

Чому хворіє вся родина, а не лише залежний

На одній із груп прозвучало питання, яке ставлять постійно: у сімʼї є молодша дитина, як убезпечити її від повторення шляху старшого?

Відповідь починається з неприємного факту: залежність - хвороба сімейна, і вона зачіпає три покоління. Хворіють не лише ті, хто вживає. Хворіють батьки, брати й сестри, діти. Не в тому сенсі, що всі почнуть вживати, - а в тому, що життя всієї родини роками обертається навколо речовини.

Подивіться, як це виглядає збоку. Ви не в кіно, не в театрі і не з друзями - ви на групі для рідних. Ви думаєте про наркотики зранку до ночі, хоча самі не вживаєте: де вжив, з ким, скільки, чи не передозування, чи не заберуть, чи не покалічать. Це впливає на ваші стосунки з партнером, на увагу до молодшої дитини, на роботу, на все спілкування з родичами. Сімʼя поступово закривається від світу.

Молодші діти в такій системі теж «залежать» від речовини: від стану старшого залежить, скільки уваги і яких саме грошей залишиться на них. Тому відповідь на питання про молодшу дитину виявляється несподівано простою: ви вже робите головне - ви тут, ви розбираєтеся і ви змінюєтеся. Це і є те, що розриває ланцюг, - і саме на це працює Школа незалежної сім’ї.

Як допомогти залежному: що працює, а що ні

Питання «як допомогти залежному» рідні ставлять першим, і майже завжди мають на увазі розмову. Насправді відповідь лежить в іншій площині - у тому, що родина робить і чого більше не робить.

Не працює: умовляння, шантаж, погрози, які потім не виконуються, оплата боргів, брехня на його роботі, приховування проблеми від родичів. Усе це різні способи зробити вживання трохи зручнішим.

Працює: зняти з себе чужу відповідальність, припинити фінансувати наслідки, тримати одне-два правила, які ви точно виконаєте, і паралельно займатися власним станом. Як допомогти залежному без цього - питання без відповіді: доки родина компенсує наслідки, у людини просто немає причин щось міняти.

І ще одне, про що на групах говорять окремо. Допомога, яку просять, і допомога, яку нав’язують, - це різні речі. Перша має шанс спрацювати, друга майже ніколи. Саме цієї різниці і вчить Школа незалежної сім’ї.

Що робити рідним просто зараз

Кілька речей, які можна почати робити до першого заняття. Це не заміна роботі з психологом, але це те, що знімає найгрубіші помилки.

• Перестати переконувати словами. Дії важать більше: що ви оплачуєте, а що ні; що робите замість нього, а що більше не робите.
• Не вести переговорів у стані спʼяніння. Єдина відповідь: «поговоримо завтра, коли будеш тверезий», - і справді повернутися до розмови наступного дня.
• Говорити про свої дії, а не про його характер. «Я не буду брехати на твою роботу» замість «ти брехун».
• Припинити приховувати. Таємниця працює на хворобу, а не на родину.
• Зайнятися собою. Сон, лікар, до якого ви не доходите з осені, власні справи. Це не егоїзм, це умова, за якої у вас залишаються сили.

Якщо ви впізнали в цьому себе - це і є та точка, з якої Школа незалежної сім’ї починає працювати. Докладніше про механізми, ознаки і вихід читайте в матеріалі про співзалежність.

Про Олену Буланову

Олена Вячеславівна Буланова (20.06.1963, Одеса) - клінічний психолог, співзасновниця психологічної методики центру «Джерело» і людина, чиє імʼя носить ця школа.

Понад два десятиліття Олена присвятила допомозі залежним та їхнім родинам. З 2000 року вона співпрацювала з громадськими організаціями, що допомагали наркозалежним, людям з алкогольною залежністю та ВІЛ-сервісними проєктами. У 2004 році стала заступницею директора центру соціальної реабілітації «Наш Дім» в Одесі. З 2007 року - керівниця психологічного блоку громадської організації «Джерело», на базі якої працювали два центри - «Світлий Дім» та «Джерело», - і заступниця голови правління організації.

Разом із Павлом Казарʼяном Олена - співавторка запатентованої методики реабілітації (патент №55569), в основі якої не придушення симптому, а глибока психологічна робота з причиною залежності та обовʼязкове залучення всієї родини. Саме Олена розвивала «сімейний» напрям центру - процесну терапію та родинні триденки, з яких виросла сьогоднішня Школа незалежної сім’ї.

У 2017 році життя Олени трагічно обірвалося в автокатастрофі. Але справа, якій вона присвятила себе, живе далі: її заняття досі переслуховують, а сформульовані нею речі й досі є основою того, що звучить на групах для рідних.

Школа носить імʼя Олени Буланової - як продовження її головного переконання: одужує не лише залежний, одужує вся родина.

Практичний порадник для батьків, складений Оленою Булановою, було опубліковано ще у 2009 році в інформаційно-соціальному віснику «Джерело».

Школа незалежної сім’ї: як приєднатися

Школа незалежної сім’ї відкрита для всіх рідних залежних людей, незалежно від того, чи проходить ваш близький програму в нашому центрі. Участь безкоштовна.

Зареєструватися у Школі незалежної сім’ї →

Ви не самі. Ми поруч, щоб допомогти.

Часті запитання

Скільки коштує участь у Школі незалежної сім’ї?

Нічого. Школа незалежної сім’ї - безкоштовний соціальний проєкт. Оплати за заняття немає ні для учасників програми реабілітації, ні для тих, хто прийшов зі сторони.

Як допомогти залежному, якщо він не визнає проблему?

Питання «як допомогти залежному» майже завжди починають вирішувати з розмов, і саме тому воно не вирішується. Змінюються не слова, а дії родини: що ви оплачуєте, від чого відмовляєтеся, які межі тримаєте. Визнання проблеми у залежного зазвичай приходить після того, як звична схема життя перестала працювати.

Чи можна прийти, якщо близький не лікується і не збирається?

Так, і це найчастіший випадок. Рідні приходять самі, задовго до того, як залежний про щось замислився. Школа незалежної сім’ї має сенс незалежно від того, що робить залежна людина зараз.

Чи обовʼязково розповідати про себе на групі?

Ні. Можна прийти і просто слухати. Заняття інформаційні за форматом: спочатку пояснення, далі запитання. Ділитися своєю історією - за бажанням, а не за вимогою.

Чи можна долучитися онлайн з іншого міста?

Заняття для рідних транслювали онлайн ще у 2013 році, і формат підключення на відстані зберігся. Можливість участі саме у найближчій групі уточнюйте при реєстрації.

Чи означає діагноз «залежність», що людина вже не одужає?

Ні. Залежність - хвороба хронічна, тому зцілення в буквальному сенсі неможливе, як і при діабеті. Але одужання можливе: людина вчиться жити так, щоб не було рецидивів. Це не вирок, а діагноз.

Читайте також: Співзалежність: що це таке, ознаки і як вийти · Родинні триденки для рідних залежних · Сімейна терапія в центрі «Джерело» · Реабілітація наркозалежних