Чому Україна не готова до легалізації канабісу: позиція Павла Казарʼяна
Коли в Україні вкотре оживає дискусія про легалізацію канабісу, до коментарів регулярно запрошують засновника центру «Джерело», клінічного психолога-адиктолога Павла Казарʼяна. Його аргументи звучали в національних та міжнародних медіа. Зібрали позицію в один розгорнутий розбір - без гасел, з погляду практикуючого фахівця.
Питання не в тому, «легкий» наркотик чи «важкий»
Прихильники легалізації люблять порівнювати канабіс з алкоголем і робити висновок: якщо алкоголь легальний, то й «трава» безпечніша. Але для адиктолога це хибна система координат. Значення має не умовна «важкість» речовини, а те, що вона робить з особистістю й мотиваційною сферою людини. Канабіс у підлітка та молодого дорослого бʼє саме туди, де формується майбутнє: у здатність ставити цілі, долати труднощі, отримувати радість від реальних досягнень. Розвивається так званий амотиваційний синдром - людині стає байдуже. І це значно небезпечніше, ніж прийнято думати.
Механізм «вхідних дверей»
За двадцять років практики я майже не зустрічав людей, які почали б одразу з важких наркотиків. Починали з «спробувати разок», з «усі ж курять», з відчуття, що це несерйозно й контрольовано. Канабіс у цьому ланцюжку найчастіше відіграє роль вхідних дверей: він знімає внутрішній барʼєр перед наркотиком як таким, формує звичку змінювати свій стан хімією й знайомить людину із середовищем, де наступний крок уже чекає. Легалізація цей барʼєр прибирає на рівні всього суспільства, і насамперед для найвразливіших - підлітків.
«Медичний канабіс» і підміна понять
Окремо важливо розвести дві речі. Є реальна, вузька медична необхідність - важкі больові синдроми, окремі неврологічні стани, - і там питання вирішується суворим рецептурним контролем, стандартизованими препаратами та лікарською відповідальністю. І є зовсім інше: під гуманним гаслом «медичного канабісу» в масову свідомість вводиться ідея, що наркотик - це норма і навіть благо. Змішувати ці два рівні - означає відчиняти двері саме рекреаційному вживанню, прикриваючись хворими людьми. Як фахівець я за те, щоб людині, яка страждає, допомагали, і проти того, щоб її стражданням користувалися як аргументом для нормалізації наркотику.
Чому саме зараз Україна не готова
Легалізація потребує зрілої інфраструктури: потужної профілактики у школах, доступної наркологічної та психологічної допомоги, працюючої системи реабілітації, здатної впоратися з наслідками. У нас усього цього поки катастрофічно бракує. Додайте до цього війну, масову травму, зростання тривоги й запит на будь-який спосіб «вимкнутися» - і ви отримаєте ґрунт, на якому нормалізація ще однієї психоактивної речовини дасть не свободу, а нову хвилю залежностей. Спершу система допомоги, потім будь-які розмови про лібералізацію, а не навпаки.
Що показує практика центру
Ми в «Джерелі» щодня працюємо з наслідками «легких» стартів: з молодими людьми, які «просто курили», а за рік-два опинилися у важкій залежності, зі зруйнованими стосунками й втраченими роками. Саме тому наша позиція не ідеологічна, а клінічна: поки суспільство не готове підхопити тих, кого легалізація штовхне за межу, ціна такого рішення вимірюватиметься зламаними долями. І платитимуть її не автори гарних гасел, а конкретні родини.
Якщо ви тривожитеся за близького
Якщо ви помічаєте, що підліток змінився, замкнувся, втратив інтерес до життя, - не чекайте «поки само мине». Обговоріть це з фахівцем, який бачив сотні таких історій. Наша консультація безкоштовна й анонімна: +380 99 258 74 84.
Продовжити читання
- Інтервʼю: чому наркоманію не можна лікувати наркотиками
- Реабілітація наркозалежних: програма та умови
- Павло Казарʼян у ЗМІ
Що змінилося з 2020 року: медичний канабіс уже легалізований
Суперечка, яку спільноти онкопацієнтів вели з нами п'ять років тому, законодавчо закрита. Закон № 3528-IX ухвалений 21 грудня 2023 року, набрав чинності 16 лютого 2024-го і введений у дію з 16 серпня 2024 року. Обіг канабісу в медичних, промислових і наукових цілях в Україні дозволений. Препарати відпускаються за електронним рецептом лікаря і за медичними показаннями.
Ми цього не заперечуємо і ніколи не заперечували. Жінка з боковим аміотрофічним склерозом, яка не може стояти довше п'яти хвилин, має право на знеболення. Сперечатися з цим було б не позицією, а жорстокістю. Знеболення паліативного пацієнта і легалізація речовини для всіх - це два різні питання, і їх постійно змішують.
Де насправді проходить лінія суперечки
Вимог у тій дискусії було дві. Перша - легалізувати медичний канабіс. Її виконано. Друга звучала так: декриміналізувати домашнє вирощування конопель. Ось тут ми заперечуємо, і заперечуємо твердо.
Між цими двома речами прірва. Аптечний препарат - це відома концентрація ТГК і КБД, партія із сертифікатом, лікар, який призначив, рецепт, який можна перевірити, і фармнагляд, який відстежує побічні ефекти. Саморобна олія «з усіма канабіноїдами у складі», здобута невідомо як, - це невідома доза невідомої речовини. Те, що вона комусь допомогла, не робить її ліками і точно не робить аргументом за грядку на балконі в сусіда.
Домашнє вирощування не розв'язує проблему доступу до знеболення. Її розв'язує робоча аптечна система: рецепт, наявність препарату, ціна, за якою його можна купити. Якщо система буксує - лагодити треба її, а не скасовувати контроль над обігом.
Три доводи, які лунають найчастіше
«Мені допомагає, отже це потрібні ліки». Особистий досвід - це правда про конкретну людину, але не підстава для правил, за якими живе країна. Саме тому ліки проходять випробування, а не збирають відгуки. І саме тому в препарату є доза: те, що полегшує стан в одному дозуванні, в іншому дає зворотний ефект.
«Жодних побічних ефектів і жодної ейфорії». Це твердження про одного пацієнта, а не про речовину. Клінічні джерела описують у ТГК цілком конкретні небажані ефекти: тахікардію, тривожність і панічні атаки, психотичні стани за високих доз або в схильних людей, синдром відміни при регулярному прийомі і канабіноїдний гіперемезис. Сонливість, запаморочення, сухість у роті й порушення координації належать до частих. Відсутність ейфорії в однієї людини не скасовує жодного з цих ризиків для решти.
«Опитування показало: 1245 за, 18 проти». Опитування проводилося всередині спільноти, яка сама виступає за легалізацію. Це не соціологія, а підрахунок однодумців. За такою методикою будь-яка позиція отримує 98 відсотків підтримки.
Чому ми говоримо про це жорстко
Наш центр не працює з онкохворими. Ми працюємо із залежними, і останніми роками до нас приїжджають підлітки по 14-15 років. Жоден із них не починав з важкого. Починали з того, що лежало вдома, продавалося поруч або вважалося безневинним.
Дозволена домашня грядка - це нульовий контроль над тим, хто і скільки з неї візьме. Дорослий онкопацієнт, якому речовину призначено, і підліток із тієї самої квартири, якому її не призначено, отримують доступ до одного й того самого куща. Саме тому ми за рецептурний контроль і проти вільного вирощування: не тому, що нам не шкода людей із болем, а тому що ми бачимо другий кінець цього ланцюга.
Ми погоджуємося з головним докором на адресу держави: якщо людина помирає і їй боляче, держава зобов'язана дати знеболення. Тільки рішення тут - доступні рецептурні препарати в аптеці, а не скасування правил для всіх.
