Інтервʼю з Павлом Казарʼяном: «Наркоманів лікують наркотиками, але вони не одужують»

Питання замісної (метадонової) терапії засновник центру ресоціалізації наркозалежної молоді «Джерело» («Джерело»), клінічний психолог-адиктолог Павло Казарʼян порушував в ефірах українських телеканалів, на пресконференціях і у фахових дискусіях не один рік. Його позиція послідовна й спирається на понад 20 років практики та запатентовану методику реабілітації. Ми поговорили докладно.

Павле Ашотовичу, коротко: що не так із замісною терапією?

Замісна терапія - це коли людині, залежній від опіатів, замість «вуличного» наркотику легально й під контролем видають інший опіоїд, найчастіше метадон або бупренорфін. Логіка проста: прибрати криміналітет, знизити смертність від передозувань і поширення ВІЛ та гепатитів. На рівні гострої епідеміології це працює й подекуди справді рятує життя. Але як програма одужання це глухий кут. Людина не перестає бути залежною - вона просто змінює джерело залежності на легальне й лишається у хворобі, іноді до кінця життя.

Але ж це офіційно називається «зниженням шкоди».

Зниження шкоди - чесна концепція, коли ми говоримо про людину, яка просто зараз не готова лікуватися, і наше завдання - щоб вона дожила до дня, коли буде готова. Проблема у підміні: «зниження шкоди» починають подавати як саме лікування, як фінальну крапку. А це не лікування. Це консервація. Мені як фахівцю важливо, щоб у людини лишалися двері до одужання, а не тільки довічна доза під розписку.

Що фізіологічно відбувається з людиною на метадоні?

Метадон - це повноцінний опіоїдний агоніст із дуже довгим періодом виведення. Він підтримує ту саму дофамінову патологію, що й героїн: мозок і далі живе у викривленій системі винагороди. Формується найпотужніша фізична залежність, а абстиненція при відміні метадону часто важча й триваліша за героїнову - люди, які пройшли обидва стани, кажуть про це в один голос. Тобто ми не розриваємо залежність, а закріплюємо її, ще й у важче оборотній формі.

Ви весь час повторюєте, що залежність - це хвороба особистості. Що це означає?

Як клінічний психолог я бачу залежність не як «слабку волю» і не як «погану звичку», а як хронічне захворювання, що вражає не лише тіло, а й емоційну, духовну сферу та всю систему стосунків людини. У залежного руйнується здатність розпізнавати й переживати почуття, будувати близькість, брати відповідальність. Саме тому фармакологія безсила як єдиний інструмент: таблетка не відновлює особистість. Відновлює її лише інша особистість, середовище й тривала робота. Метадон же звернений виключно до тіла й повністю ігнорує причину.

За два десятиліття практики ви бачили, щоб замісна терапія когось повернула до повноцінного життя?

До життя без речовин, до роботи, до відновленої родини - практично ні. Я бачив тисячі людей і знаю, про що кажу. Метадонова програма втримує людину «на плаву», але не витягує на берег. А от через нашу реабілітацію за роки роботи пройшли сотні людей, які повернулися в суспільство, створили родини, самі почали допомагати іншим. Різниця принципова: одна модель керує симптомом, друга повертає людину.

То яка альтернатива? У чому суть вашої методики?

Наш метод зареєстрований державою - це патент України на корисну модель №55569 «Спосіб комплексної реабілітації наркозалежних» з ефективністю за даними спостереження 93,4% і стійкими ремісіями не менше двох років. В основі - психолого-соціальна реабілітація у закритій терапевтичній спільноті: людина живе в Домі, заново вчиться будувати стосунки, брати відповідальність, отримувати радість без речовин. Ми використовуємо арт-терапію, психодраму, елементи НЛП та еріксонівського гіпнозу, сімейну роботу. Це довгий шлях, від шести місяців, але він дає те, чого не дає жоден опіоїд, - одужання, а не довічну дозу.

Яку роль у цьому відіграє родина?

Ключову. Залежність - хвороба сімейна: якщо хворіє один, страждає вся система, і дуже часто близькі своєю поведінкою, самі того не бажаючи, підтримують хворобу. Тому ми окремо працюємо з рідними та співзалежністю - у нас є Школа незалежної сімʼї імені Олени Буланової. Поки родина не змінюється, будь-який, навіть найуспішніший, курс реабілітації ризикує розбитися об стару систему стосунків, до якої людина повертається.

Де в усьому цьому мотивація?

Мотивація - це серце одужання. Наше перше завдання - не «змусити», а створити людині мотивацію почати одужувати, допомогти їй захотіти жити тверезо. Метадон цю мотивацію гасить: навіщо змінюватися, якщо ломки немає й доза видається? Людині буквально повідомляють: «ти хворий назавжди, змирися». А я як фахівець, що вчився у Френка Пʼюселіка й багато років працює з людським «хочу», переконаний: майже будь-який залежний здатен захотіти іншого життя, якщо поруч опиниться правильне середовище й живий приклад тих, хто вже вибрався.

Що ви кажете батькам, яким для дитини пропонують замісну терапію?

Не поспішайте погоджуватися на довічну залежність як на перший і єдиний варіант. Спершу дайте людині шанс на одужання. Замісна терапія за потреби завжди лишиться запасним рішенням, а от втрачені місяці, коли реабілітація ще могла спрацювати легко, повернути неможливо. І памʼятайте головне правило: вчасно помічена проблема - це вже наполовину вирішена проблема.

Якщо біда прийшла у вашу родину

Ми двадцять років допомагаємо людям вийти із залежності й знаємо, як важко рідним зробити перший крок. Зателефонуйте, і ми спокійно, без осуду розберемо саме вашу ситуацію та підкажемо, що робити далі: +380 99 258 74 84, анонімно.

За темою

• Реабілітація наркозалежних: програма та умови
• Позиція Павла Казарʼяна щодо легалізації канабісу
• Павло Казарʼян у ЗМІ