Спочатку я їх ловив. Тепер - витягаю
На одному з цих кадрів - молодий співробітник ВБНОН у прямому ефірі миколаївського телебачення, на екрані телефон для дзвінків. На іншому, знятому роками пізніше, та сама людина, але підпис уже інший: «Керівник центру реабілітації наркозалежних «Джерело». Між цими двома кадрами - розворот на сто вісімдесят градусів. Павло Казарʼян пройшов шлях від того, хто ловить і саджає, до того, хто витягає. Ми поговорили про те, чому він пішов із системи, і що за двадцять років так і не змінилося.
- Павле, ви ж починали не як психолог. З іншого боку столу.
Із зовсім іншого. Я працював у відділі боротьби з незаконним обігом наркотиків - ВБНОН, Миколаївська область. На цьому знімку - прямий ефір на місцевому ТБ, номер на екрані, і ми в студії відповідаємо на дзвінки. Люди телефонували наживо, питали що хотіли, без фільтра.
- Яке питання запамʼяталося найсильніше?
Одне. Чоловік зателефонував і спитав у лоб: чому держава не реагує на цей розквіт наркоманії? Чому все розростається, а органи ніби не помічають.
І це було те питання, після якого я, чесно кажучи, почав іти із системи.
- Чому? Що ви йому відповіли?
Тоді я відповів за протоколом - працюємо, ловимо, статистика така-то. А про себе зрозумів, що чесна відповідь інша. Система не реагує, бо вона так влаштована. Вона каральна, а не запобіжна. Її робота - ловити й саджати, а не розбиратися, чому людина взагалі взяла в руки шприц.
Ловиш одного баригу - на його місце стають троє. Це гідра. Звітність зростає, посадки йдуть, а залежних більше, не менше. Бо борються з пропозицією, і то впівсили. А попит ніхто не чіпає. Поки в людей усередині біль, порожнеча, безнадія - буде попит. Хоч увесь райвідділ на вуха постав.
Я тоді вперше побачив це зсередини: машина не заточена перемогти. Вона заточена переробляти. Цифри, справи, протоколи. А жива людина - яка просто намагалася не відчувати біль - у цій машині нікому не потрібна. Її або посадять, або поховають.
- І тоді ви пішли в реабілітацію.
Тоді до мене дійшло: посадками з цього не вийти. Не можна заарештувати людину до тверезості. Можна лише допомогти їй перебудувати те, через що вона туди прийшла. Держава працює з наслідками. А я захотів працювати з причиною. Так у 2006-му зʼявилося «Джерело».
- Тоді з головного. Що таке залежність? Тільки не за підручником.
За підручником вам і без мене розкажуть. А по-людськи так: залежність - це не про речовину. Речовина - остання ланка. Людина не прокидається вранці з думкою «хочу зруйнувати своє життя». Вона просто знайшла спосіб не відчувати біль. Швидкий, дешевий, робочий. Проблема в тому, що цей спосіб потім забирає все інше.
Тому коли мені кажуть «приберіть у нього наркотик, і все налагодиться» - я відповідаю: не налагодиться. Приберете наркотик - залишиться біль, через який він до нього прийшов. І він знайде нову діру, щоб у неї провалитися. Ми працюємо не з речовиною. Ми працюємо з причиною. У цьому вся різниця між тим, чим я займався тоді, і тим, що роблю зараз.
- Батьки часто кажуть: «Він же непоганий хлопець, просто потрапив у компанію». Це правда чи зручна версія?
І те, і те. Компанія важлива, оточення затягує, сперечатися не буду. Але будьмо чесні: в одній компанії стоять десять хлопців, а «сідає» один. Чому він? Ось із цим «чому» ми й розбираємося. Зазвичай усередині - травма, порожнеча, відсутність опори. Людині немає на що опертися всередині себе, ось вона й спирається на хімію.
«Потрапив у компанію» - це версія, яка знімає питання. З нею спокійніше спати. Тільки вона не лікує.
- Ви двадцять років у цьому - спершу з одного боку, потім з іншого. Що за цей час НЕ працює - з того, що всі продовжують пробувати?
Мотивація не працює. Уся ця історія «повір у себе, ти зможеш» - для плаката, не для залежного. Мотивація вивітрюється за три дні, а хвороба лишається.
Любов сама собою не працює. Батьки люблять - і продовжують давати гроші, покривати, брехати собі. Любов без меж перетворюється на паливо для залежності.
Сила волі не працює так, як усі думають. Якби питання вирішувалося силою волі, у мене не було б роботи. Залежність сильніша за волю - у цьому вся її механіка.
І ще одне не працює - три дні в клініці. Зняти ломку - це не лікування. Це підготовка до наступного запою. Детоксикація потрібна, ми скеровуємо до партнерів-клінік, де це роблять під наглядом. Але детокс - це не реабілітація. Це чиста сторінка. А писати на ній ще треба навчитися.
- Тоді як працюєте ви? Коротко - у чому метод.
Метод у нас запатентований, якщо хочете формально - патент на корисну модель №55569, «Спосіб комплексної реабілітації наркозалежних». Але патент - це папір. За папером стоїть ось що.
Ми - немедична психологічна реабілітація. Жодних «уколів від наркоманії» не існує, хто обіцяє - той бреше. Програма триває в середньому від шести до девʼяти місяців, іноді до року. І це не тому, що ми хочемо довше потримати людину. Це тому, що за три тижні особистість не перебудовується. Звичку, що будувалася роками, за вихідні не знести.
Програма поетапна. Спершу орієнтація - людина просто роззирається, звикає. Потім етап, який ми називаємо «Очищення» - вихід із хаосу. Потім «Хто Я» - те саме питання, від якого залежний тікав усе життя. Потім «Творець» - коли людина знову вчиться щось створювати, а не руйнувати. І останній - «Я і соціум» - повернення у світ, але вже іншим.
Усередині - психотерапія, робота з тілом, арт-терапія, робота з цінностями та емоціями. Плюс праця. У нас немає обслуговуючого персоналу. Усе робиться своїми руками. Це не економія - це частина терапії. Людина, яка роками тільки брала, вчиться відповідати за результат.
- Ви згадали родину. Наскільки рідні включені в процес?
Повністю. Скажу жорстко: часто родина - це не сторона, яка допомагає, а частина хвороби. Є таке явище - співзалежність. Мати, яка все життя рятує сина, рятуючи - топить. Батько, який то бʼє, то відкуповується. Вони не лиходії. Вони просто не знають, як інакше.
Тому в нас є окремий напрям - Школа незалежної сімʼї імені Олени Буланової. Це для батьків, подружжя, дітей. Вчимо межам, самоцінності, тому, як не розчинятися в чужій залежності. Бо витягти людину й повернути її в ту саму сімейну систему, що її туди загнала, - це повернути її до рецидиву. Лікуватися мають усі.
- У вас частина команди - колишні залежні. Це не ризик?
Це не ризик, це перевага, якої немає в жодного медцентру. Наші випускники, які пройшли шлях від голки до тверезості, сьогодні працюють наставниками, консультантами, тренерами. Новачок може обдурити психолога з дипломом. Мене, до речі, теж може спробувати обдурити - хоча я цих ігор надивився ще в погонах. Але людину, яка сама десять років кололася й сама вийшла, - не обдуриш. Вона бачить усе наскрізь, бо сама в цьому була.
І для новенького це доказ, а не гасло. Йому не розповідають «ти зможеш». Йому показують живу людину, яка змогла. Це працює сильніше за будь-яку лекцію.
- Повернімося до того дзвінка в ефір. Минуло двадцять років. Держава стала реагувати краще?
Точково - так. Розмов стало більше, зʼявляються якісь програми. Але корінь той самий. Ставка й далі на заборону й покарання, а не на профілактику й причину. Попит як був, так і є. Поки школяреві простіше дістати сіль, ніж розібратися, чому йому так погано всередині, - ми граємо в наздоганяння.
Тому ми не чекаємо, поки система розвернеться. Ми просто робимо свою частину. Театр, що їздить по школах із реальними історіями. Челенджі «30 днів без алкоголю», через які пройшли вже півтори тисячі людей. Телефонна лінія, безкоштовно й анонімно. Це і є та профілактика, якої бракує згори. Не чекати, а закривати діру самим.
- Є фраза, яку всі повторюють: «поки не впаде на саме дно, не почне лікуватися». Згодні?
Це одна з найнебезпечніших фраз, які я знаю. Знаєте, чим часто закінчується дно? Не прозрінням. Моргом. Передозом. Тюрмою - я цю статистику бачив ще у ВБНОН, зблизька. Дно - це не педагогічний прийом, це яма, з якої не всі повертаються.
Ніхто не зобовʼязаний чекати, поки людина досконає до готовності. Починати можна з будь-якої точки. Раніше - легше. Пізніше - важче, але теж можна. Ми брали людей з одинадцятьма роками стажу. Витягали. Тож «дно» - це зручна відмовка, щоб нічого не робити просто зараз. Не чекайте його.
- Ви тримаєте людей насильно?
Ні. Програма добровільна, це принцип. Насильно можна втримати тіло, але не можна втримати рішення. А без рішення людини вся робота - марно. Це, до речі, ще одне, що я зрозумів, пішовши із системи: змусити - не означає змінити.
Інша річ, що людина рідко приходить із готовим рішенням. Зазвичай її приводить біль - свій або родини. Наше завдання - за ці місяці перетворити чуже «треба» на її власне «хочу». Ось це і є робота.
- Останнє. Що робити батькам, які читають це просто зараз і впізнають свою дитину?
Не чекати понеділка. Не чекати «дна». Не чекати, поки «само мине» - само не минає, залежність не нежить.
Перший крок простий і безкоштовний - консультація. Прийдете, розкажете ситуацію як є. Ми не ставимо діагнозів через екран і не читаємо моралей. Розберемо конкретно ваш випадок, скажемо прямо, без казок про легкі шляхи. Якщо допоможемо - добре. Якщо ваш випадок не наш профіль - теж скажемо чесно й підкажемо, куди йти.
Одне я вам гарантую точно: поки ви читаєте це й наважуєтеся - час іде не на вашу користь. Він завжди на боці хвороби. Тож наважуйтеся.
Центр реабілітації «Джерело» - працює з 2006 року. Немедична психологічна реабілітація залежних.
Безкоштовна консультація - анонімно: +380 (99) 258 74 84, Telegram: t.me/Sozalezjnist_bot
Читайте також
- «Дно» - це міф: інтервʼю з Павлом Казарʼяном
- Чому центр виходить на мітинги проти наркоторгівлі
- Павло Казарʼян у ЗМІ
Важливо: центр «Джерело» не є медичним закладом. Детоксикація за потреби проводиться в партнерських ліцензованих клініках, а не в центрі. У нас відбувається психолого-соціальна реабілітація та ресоціалізація.
