Зростання наркозалежності серед військових: причини та шляхи допомоги

Наркозалежність серед військових в Україні - тема, про яку в родинах мовчать довше, ніж варто. Бойові дії, постійний стрес і тривале психологічне навантаження роблять своє: дедалі більше захисників стикаються з ризиком залежності від психоактивних речовин. Нижче - чому це відбувається, за якими ознаками рідні помічають проблему і чому ці самі ознаки легко сплутати з наслідками травми.

Війна як тригер формування залежності

Військові знаходяться у постійному стресі, часто переживають втрату побратимів, тривале розлучення з родиною, нестабільний сон і високий рівень тривоги. Ці фактори можуть підштовхувати до пошуку «швидких рішень» для зняття напруги - зокрема, у вигляді наркотиків або алкоголю.

Психологічний тиск і соціальні наслідки

Залежність впливає не лише на фізичний стан військових, а й на їхню здатність виконувати службові обов’язки, взаємини з колегами та сім’єю. Поширення наркозалежності серед військових призводить до зростання ризиків для оточення і ускладнює процес реабілітації після повернення з фронту.

Наркозалежність серед військових в Україні: 5 ознак, які видно збоку

Родина зазвичай помічає не речовину, а зміну поведінки. За нашою практикою в центрі, найчастіше першими впадають в очі п’ять речей:

1. Сон ламається першим. Людина не засинає без чогось - спочатку без алкоголю, потім без таблетки, потім без речовини.
2. Зникнення на добу-дві. Повертається так, ніби нічого не сталося, і не пояснює, де був.
3. Гроші зникають без пояснень. З’являються борги, продаються речі, беруться позики «на дрібниці».
4. Проста розмова стає небезпечною. Будь-яке питання про самопочуття зустрічається агресією або мовчанням.
5. Коло спілкування змінюється повністю. Старі побратими відходять, з’являються нові знайомі, яких не показують родині.

Важливе застереження. Кожна з цих ознак сама по собі буває і без наркотиків: безсоння, дратівливість, відсторонення - це ще й класична картина ПТСР. Відрізнити одне від одного за списком неможливо, це робота фахівця. Тому правильний крок - не звинувачення, а консультація, де подивляться на всю картину.

Що кажуть дослідження про залежність і ПТСР

Залежність і посттравматичний розлад у військових рідко ходять окремо. Огляд у Current Treatment Options in Psychiatry (2020) описує їх як стійку коморбідність: одне підтримує інше, і лікування лише однієї частини дає слабкий результат. Практичний висновок підтверджує рандомізоване дослідження серед військових ветеранів, опубліковане в Addictive Behaviors: там залежність і ПТСР лікували одночасно, а не по черзі.

Для родини це означає просту річ. Якщо працювати тільки з речовиною і не чіпати травму, людина повертається до вживання. Якщо працювати тільки з травмою, вживання зриває терапію. Тому в програмі мають бути обидві лінії відразу.

Шляхи профілактики та лікування

Для ефективної боротьби із залежністю серед військових потрібно впроваджувати системну психологічну підтримку, працювати з травмами війни (ПТСР), надавати доступ до сучасних реабілітаційних програм та залучати родини до процесу одужання. Фахова допомога нарколога та психотерапевта є ключем до повернення військових до повноцінного життя.

Що може зробити родина вже зараз: перестати вирішувати наслідки замість людини, домовитися всередині сім’ї про єдину позицію і звернутися по консультацію, не чекаючи «дна». Як це виглядає на практиці, розібрано в матеріалі що робити, якщо близький вживає.

Джерело: youtu.be

Психологічний коментар
Павло Казарʼян - клінічний психолог-адиктолог, директор реабілітаційного центру «Джерело»Читати▾

Глибинні причини наркозалежності серед військових

Залежність серед військових має багатошаровий характер. На рівні особистості тут переважає поєднання хронічного стресу, ПТСР, втрати сенсів і постійної загрози життю. Саме ці фактори руйнують психологічну стабільність і підштовхують до пошуку «швидких рішень» - психоактивних речовин, які тимчасово знижують напругу й дають ілюзію контролю над болем.

Сімейна система часто не готова до змін, які приносить війна. Близькі військового можуть ставати співзалежними, підсилювати ізоляцію або, навпаки, підштовхувати до уникання болючих тем. Оточення, яке не володіє базовими знаннями про психічне здоров’я, часто замовчує проблему або стигматизує залежного замість підтримки.

Соціальне середовище військових не сприяє відкритому обговоренню психологічних труднощів. Культура «не показуй слабкість» тільки посилює проблему. Усе це підживлює замкнене коло: наркозалежність поглиблює ізольованість, а ізоляція прискорює деградацію особистості.

Біохімічний, суспільний і духовний виміри

Вживання психоактивних речовин запускає зміни в дофаміновій системі мозку, що швидко формує фізичну та психологічну залежність. Залежний військовий поступово втрачає здатність радіти простим речам, а сам процес вживання стає єдиним «запобіжником» від внутрішнього болю.

Якщо не втрутитися, прогноз невтішний: наркозалежність призводить до руйнування здоров’я, втрати соціальних ролей, відчуження від родини й колег. У перспективі це означає втрату працездатності, підвищення ризиків суїциду, а для суспільства - зростання криміналізації та втрату фахових кадрів.

Переломити цю траєкторію можна лише системною роботою: рання діагностика, доступ до якісної психотерапії, реабілітаційні програми, залучення сім’ї та створення безпечного середовища для відкритої розмови про залежність. Звертайтеся по допомогу до професіоналів - це не слабкість, а єдиний шлях повернути контроль над життям.